Правильна звуковимова – один із найголовніших напрямків мовленнєвого розвитку дітей

Одним із розділів загальної культури мовлення,що характеризується ступенем відповідальності мовця нормам літературної мови,є звуковимовна складова мовлення, яка починає формуватися з раннього віку.

Від своєчасного формування правильної звуковимови залежить загальна культура мовлення дитини,повноцінне мовленнєве спілкування,успішне оволодіння грамотою,а згодом засвоєння шкільної програми. Усім,хто турбується про майбутнє дитини,про її успіхи в подальшому житті й зацікавлений у тому,щоб вона відчула себе вільно,впевнено,відбулася як особистість,треба навчити її говорити,говорити чітко,без будь-яких вад і перешкод.

Виховання правильної звуковимови вимагає великої ,кропіткої,системної праці,неабияких зусиль дитини та уваги й терпіння з боку дорослих.

Дослідження Н.С. Жукової, О.М. Мастюкової,Т.Б. Філічевої та ін. вказують, що нормативне засвоєння звукової складової мовлення завершуються у 2 роки 3 місяці, проте праці інших дослідників (Ю.А. Аркін,В.І. Бельтюков, Н.В. Мікляєва та ін.) вказують на те, що у 2-3 роки для дітей закономірна певна недосконалість звуковимови: пом’якшення приголосних,нечітка вимова слів із пропуском певних звуків. У деяких малюків як індивідуальна особливість спостерігається слабкий тихий голос,невиразна вимова слів,навіть простих у звуковому відношенні. Ці порушення мають не патологічний,а фізіологічний характер,зумовлений недостатньою зрілістю мовнорухового та мовнослухового аналізаторів,що призводить до наявності в дітей елізій (пропусків),регресивний та прогресивних асиміляцій (уподібнення звуків),дисиміляцій (розподібнення),коли відбувається заміна одного зі звуків іншим, артикуляційно близьким.

До 5-ти років у більшості дошкільників завершується процес оволодіння звуками. Діти активно звертають увагу на звукове оформлення слів,формують навички часткового,а згодом і повного звукового аналізу,вказуючи на наявність певних звуків у словах та відслідковуючи їх послідовність. До кінця шостого року життя дитина в мовленнєвому розвитку досягає досить високого рівня:правильно вимовляє всі звуки,чітко відтворює більшість слів рідної мови.

Останнім часом спостерігається значне збільшення кількості дошкільників із порушенням як загального психофізичного,так і мовленнєвого розвитку. За статистикою,наведеною в дослідженнях різних авторів Європи та СНД, порушення звуковимови спостерігається у 17-42% дітей дошкільного віку, причому існує стійка тенденція до збільшення їхньої кількості. Такі діти потребують логопедичної допомоги,проте,не маючи складного логопедичного дефекту, не підлягають зарахуванню до логопедичних груп спеціальних дошкільних навчальних закладів компенсуючого типу для дітей із порушенням мовлення.

Із метою конструктивного вирішення ситуації,що виникла,щодо організації та реалізації корекційно-розвивального навчання дітей з вадами звуковимовної складової мовлення при звичайних дошкільних закладах стали відкривати дошкільні логопедичні пункти. Згідно з наказам МОН України “Про затвердження Положення про логопедичні пункти системи освіти”, логопедичні пункти створюють у дошкільних навчальних для виправлення мовленнєвих вад у дошкільників.

Дитина не народжується зі сформованим мовленням. Поступово,крок за кроком,вона вчиться правильно й чітко вимовляти звуки, пов’язувати між собою слова, будувати речення, ясно й послідовно викладати свої думки. Через мовлення дитина стверджує себе у загальнолюдській спільності.

Процес формування мовленнєвої діяльності відбувається довготривало і поступово,разом із фізичним зростанням та психофізичним розвитком дитини. Для повноцінного становлення мовленнєвої діяльності необхідні певні умови,а саме:

• зрілість структур головного мозку;
• достатній рівень сформованості вищих психічних функцій;
• відповідне до вікових та індивідуальних особливостей предметно-розвивальне середовище;
• правильна,чітка й координована робота голосового, дихального та артикуляційного апарату;
• формування потреби у спілкуванні.

Проте іноді внаслідок негативного впливу ендо- чи екзогенних факторів у період перинатального, натального чи постнатального розвитку дитини ці умови порушуються,що призводить до виникнення тих чи інших дефектів мовлення. Саме тоді в житті дитини та її батьків з’являється вчитель-логопед, який допомагає виправити мовленнєві вади.

На жаль, іноді мовленнєвий розвиток відбувається із запізненням або з особливостями розвитку. Відхилення мовленнєвого розвитку негативно позначається на сприйманні мовлення,звуковимові,висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини, а також негативно впливає на подальше навчання дітей у школі.

Реформування змісту та гуманізація цілей дошкільної та шкільної освіти в Україні створює простір для творчого використання різних педагогічних технологій,прояву гнучкості  і творчості в роботі з дітьми. Зараз в освітньому просторі представлені різноманітні програми,методи,технології  навчання, які відносять до  одного із двох принципових підходів у світі: традиційного й розвивального. Традиційний підхід - це спадщина попередніх історичних епох. Розвивальний підхід  ґрунтується на теорії навчальної діяльності Л.В. Занкова, Д.Б. Ельконіна та В.В. Давидова і практично втілює ідеї про роль випереджального навчання в розвитку психіки, про залежність результатів розвитку від змісту й способу організації навчальної діяльності.

Дошкільний вік - найсприятливіший для виявлення та усунення вад мовленнєвого розвитку, які в подальшому спричинять певні проблеми. Тому слід якомога раніше розвивати в дітей інтерес до власного мовлення, уміння орієнтуватися в рідній мові, слухати та чути її.

Запорукою успіху корекції справедливо вважається точне встановлення діагнозу щодо походження вад мовлення. Одне із завдань діагностики вад мовленнєвого розвитку - правильна класифікація дефекту для визначення оптимальних шляхів його подолання. Хоча в Україні існує добре розвинена, струнка система логопедичної допомоги дітям дошкільного віку, проте розвиток її ефективності не втрачає своєї актуальності. Особливої уваги заслуговують випадки дислалії, коли має міцне порушення вимови звуків кількох артикуляційних груп з одночасним недорозвитком фонематичних процесів. Дислалія є одним із найбільш розповсюджених дефектів  звуковимови. Статистичні дані досліджень вказують,що недоліки звуковимови трапляються у 25-30% дітей дошкільного віку.

Причини, які обумовлюють дефекти звуковимови при дислалії:

• органічні дефекти периферичного мовленнєвого апарату, його кісткової та м’язової будови (у таких випадках говорять про органічну (механічну) дислалію);
• біологічні та соціальні причини: загальна фізична ослабленість дитини внаслідок соматичних захворювань; затримка психічного розвитку мовлення, вибіркове порушення фонематичного слуху; несприятливе соціальне оточення, яке перешкоджає розвитку спілкування дитини.

Слід зазначити, що процес усунення будь-якої вади мовлення потребує від  мовця бажання її подолати, методичних знань щодо того, у який спосіб можна його домогтися, та, найголовніше, - значних вольових зусиль для самоорганізації і тривалих цілеспрямованих занять, оскільки усунути будь-який розлад можна лише регулярною копіткою роботою протягом тривалого часу.

Логопедична робота є важливою ланкою комплексного медико -педагогічного впливу на дитину, адже вона стимулює розвиток усіх психічних процесів, передусім мовленнєвої функції, розширює комунікативно-пізнавальну діяльність дошкільників через основні форми організації їхнього життя-гру, навчальну діяльність, рухову активність, силкування з однолітками та педагогами. Сучасні вимоги до теорії і практики логопедії актуалізують проблему пошуку найбільш ефективних методів і прийомів корекційно - розвивальної та попереджувальної роботи з дошкільниками, які мають порушення мовлення.

Формування правильної звуковимови - один із найголовніших напрямків мовленнєвого розвитку дітей. Лише за повноцінної сформованості та рухливості органів артикуляційного апарату (щік, губ, язика, фонематичного сприймання (розрізнення фонем) можливе вчасне правильне оволодіння звуками рідної мови.

 

За освітньою лінією “Мовлення дитини” складовими змісту роботи з мовленнєвого розвитку дошкільника є:

Кожна дитина поступово опановує фонетичну систему рідної мови і на цьому шляху робить багато помилок: замінює, плутає, пропускає або спотворює звуки. Найчастіше у дошкільнят страждають свистячі звуки ([с],[с‘],[з],[з‘],[ц],[ц‘],[дз],[дз‘]), шиплячі ([ш], [ш‘], [ж], [ж‘],[ч],[дж],[дж‘],[шч]) та сонорні звуки ([л],[л‘],[р],[р‘]). Це природно до досягнення дітьми 4-5 років, коли закінчується формування правильної звуковимови. Та часто буває так, що з різних причин дошкільник і в 5-6 років самостійно не може засвоїти вимову певних звуків. Як показує практика, такій дитині обов’язково потрібна допомога фахівця, бо самокорекція порушеної звуковимови може проходити довго й важко, а може взагалі не дати позитивного результату.

Діти з вадами мовлення помічають, що з них сміються однолітки, які вимовляють звуки правильно, нервують через нескінченні зауваження дорослих. Вони критично ставляться до свого мовленнєвого дефекту, соромляться його, відмовляються розповідати вірші, брати участь в святах. Усе це впливає на формування негативних рис особистості дитини, формує почуття глибокого дискомфорту. Є діти, які не помічають своєї вади, і вона їм, на перший погляд, зовсім не заважає. Але в майбутньому складному, мінливому та насиченому житті це може завадити їм утілити в реальність свою мрію, погіршить адаптацію в суспільстві, зменшить шанси на досягнення життєвого успіху. Ось чому надання таким дітям логопедичної допомоги є необхідним і першочерговим завданням.

Основною формою навчання дітей з порушенням мовлення й надалі залишається корекційне заняття, проте в розвивальному підході його функцій, структура й форми організації відрізняються від звичайних. Вони гнучкі, динамічні, сприяють загальному розвитку. Розвивальний ефект навчання залежить від того, які знання надають дошкільникам і в якій формі. Із цією метою в процесі навчально-виховної роботи слід використовувати різноманітні символи, знак, замінники, наочні моделювання. Дитині набагато легше уявити абстрактні поняття (звук, слово, речення, текст), навчитися працювати з ними.

У першу чергу, користуватися ними починають під час артикуляційної гімнастики. Щоб ознайомити дітей з назвами вправ, спочатку слід використовувати малюнки-символи, які відповідають вправі. Коли малята знатимуть усі вправи, можна показати за допомогою малюнків-символів, над якими завданнями сьогодні вони будуть працювати. Спочатку дорослий показує самостійно, а потім залучає дітей.

Логопедичні заняття:

• Розвивають пізнавальну активність малят;
• Формують комунікативні вміння, оскільки запитання і завдання потребують від дітей активізації мовленнєвого досвіду;
• Збагачують і розвивають словниковий запас; формують і вдосконалюють граматичну будову мовлення;
• Розвивають немовленнєві процеси;
• Розвивають творчість, ініціативність, саморозвиток дошкільнят.

У роботі з дітьми з вадами мовлення протягом навчального процесу реалізують такі види діяльності:

• Ігрову;
• Навчальну ( пізнавальну, розумову, дослідницьку, аналітичну); мовленнєву ( мовленнєво-вдумливу, мовленнєво-слухову, мовленнєво-рухову);
• Образотворчу;
• Театралізовану;
• Пізнавальну;
• Музичну;
• Трудову (продуктивну, предметно-практичну).

 

 

Ще виділяють:

• Самостійну;
• Колективну (спільну) діяльність.

Під час перебігу логопедичного заняття можна  простежити взаємозв’язок усіх видів діяльності, серед яких мовленнєва – провідна. Зміна видів діяльності, сприяє активізації дошкільників, концентрації уваги, підвищує працездатність, знімає втому, попереджає втомлюваність.

Таким чином, ефективність корекційно-логопедичної роботи залежить від багатьох факторів. Ця робота проходить швидше і легше в комплексі батьки-логопед-вихователь.

 

Література:

Буду добре вимовляти. Корекційно-логопедична робота/Л.І.Шевченко. – Х.: Видавництво «Ранок», 2015. – с.14-19

Підготувала: Вчитель-логопед Мудрих О.В.